Етнотаємниці українського жіноцтва

Під такою назвою 9 березня в Радомишльському історико-краєзнавчому музеї відбулась презентація майстрині Ольги Ткаченко української ляльки-мотанки. Цей день вважалися другими закликами весни. Мав він назву «Сороки» або «сорочини». Майстриня представила свої неперевершені ляльки.

Мотанка – одне з див українського народу, символ жіночої мудрості, родинний оберіг. З давніх часів у кожній родині лялька-мотанка виконувала роль оберегу, була символом мудрості, берегинею роду, символом матері-прародительниці та зв’язку між поколіннями.

Скільки існує людство, стільки років цій іграшці, яка повинна була дитину заспокоїти, нагодувати і зберегти. Бо мати, залишаючи дитя, замотувала фрукти чи хліб у шматочок тканини, прив’язувала паличку і давала, як іграшку, тому в основі ляльки — хрест. Людина вигадувала ляльку-мотанку, подібну собі, як забавку для дитини, як оберіг дому. Виготовляючи цей сакральний предмет, жінки вкладали у неї свою енергію, певні думки і побажання. Ляльку-мотанку передавала мати дочці, коли віддавала до іншого роду, а дочка, у свою чергу, своїй дитині. Це ніби ниточка, яка зв’язувала увесь рід. Про все це розповідала пані Оля.

«Наші пращури вірили, що лялька є посередником між живими та тими, хто ще народиться. Тому на заміжжя дівчини разом із рушниками і сорочками в скриню до приданого клали ляльки,- говорить майстриня, —  Робили їх дуже ретельно: одягали в українське народне вбрання як наречену, плели вінок на голову і обов’язково «додавали» нареченого — мусила бути пара. Відразу після одруження тими ляльками бавилися — вважалося, що так швидше народяться діти.Обличчя у «плодоносних» ляльок немає — невідомо ж, хто прийде на світ».

Зернушка, кубушка-травниця, нерозлучники, десятиручка,капута, княгинька, Берегиня, бряскальце – це все різновид ляльки. Обличчя як такого у ляльки немає, воно досить символічне.  Берегиням — іншому різновиду — на обличчі намотували хрести. І виготовляли їх на різні потреби: аби людина одужала, аби пішов дощ чи навпаки — припинилася злива, вщух буревій…

Усі елементи одягу мотанки є символічними: спідниця уособлює землю; сорочка — три часи: минулий, теперішній і майбутній; головний убір — очіпок, стрічка чи хустка — зв’язок із небом…

Лялька-мотанка не випадково не має обличчя. Адже вона виникла не як іграшка, а як сакральна річ. Вона мала прикликати дух померлої або ще не народженої людини до живих, запросити її в коло сім’ї, до столу чи до тієї дитини, яку виховувала вона виховувала. Бо уособлювала дух прадавнього Предка, а відтак не дівчинка гралася лялькою, а лялька, як стара баба, передавала досвід минулого новому поколінню.

Мотанка виконується виключно шляхом намотування, несе в собі тепло людських рук, любов і турботу, з якою створена. Вона може бути плетена із соломи чи зовсім без застосування нитки, коли всі вузли закріплюються за рахунок того матеріалу, з якого робиться мотанка. Голова називається «куклою». Для неї шматочок тканини складається вузенько (як пасок або крайка), а тоді згортається «рулетиком» і обмотується тканиною. Лялька-мотанка ні в якому разі не шиється, не проколюється голками чи шпильками – виключно мотається. Звідси і назва — мотанка. Голку можна застосовувати лише при виготовленні одягу.

Її виготовляли із різними побажаннями, наділяли різними символічними значеннями: на щасливу долю, сприяння потаємним бажанням, гармонії людини з природою, на успіх і здоров’я, на добро і злагоду. І обов’язково, ці обереги несуть у собі позитивну енергетику.

Ольга, молода майстриня, створює своїх ляльок два роки. Кожна лялька то витвір мистецтва, кожна неповторна, має свою тематику.

Маленька зала музею вмістила всіх охочих. Глядачі  не тільки слухали з захопленням розповіді, а й самі брали участь у розмові. А після презентації пані Оля причастила всіх трав’яним чаєм та печивом-пташкою.

  

 

Добавить комментарий